1. Брате Вітре

Вій, брате мій, брате Вітре нестримний!
Вій, брате мій, поза хмари лети!
За небокрай, де є Вирій світлий,
Птаха мого ти на крилах своїх донеси!
Білі крила
Ронять наші сльози,
На травах світлих –
Солоні роси.
Линь, моя сестро, ти Річко прозора!
Плинь попід землю до Нави біжи!
Де сяє сонце під обрієм чорне,
Круку моєму ти шлях покажи!
Чорні крила
Ронять краплі крові,
На травах змарнілих –
Роси червоні.
Буде я вийду у поле,
Давню побачу стежину,
Там-но на плечах старої
Своїх птахів я зустріну.
Жодного слова не скаже
До мене бабця сумная,
Лишень дорогу покаже,
Де всі на мене чекають.
Вій, брате мій, брате Вітре нестримний!
Вій, брате мій, поза хмари лети!
Ген до небес, де є Сонце світле,
Дим вогняний ти туди віднеси!
Плинь, моя сестро, ти Річко прозора,
Там, де ховають коріння ліси!
Де сяє сонце під обрієм чорне,
Попіл сумний на долонях своїх донеси!

2. Старець

Зустрівся мені старець
Чужий та темнолиций,
Сказав він: "Тут все моє,
Ти мені вклонися!

Вмирай, як хочеш Правди –
Там добрий хтось зустріне,
Як хочеш ситим жити –
Служи мені нині!"

Шепоче нам Ліс,
Співає нам Вітер,
Нам каже Сонце в небі синім –
Хто Правою йде,
То є наші діти
І наша сила буде з ними!

Казав дід: "Сирота ти,
Своїх батьків не знаєш,
А хто до мене прийде –
Все що хоче має!

Той муж уже не воїн
Та жінка вже не мати,
їм є що їсти й пити –
Нема за що вмирати!"

Йому сказав я: "Старче,
Облиш дорогу мою!
Питай про те наступних,
Хто прийде за мною!

Тебе давно я знаю,
Потрібну справу робиш –
Ти світлу Правду ясну
Від дурних борониш!"

3. Крук

Круче чорний, речи мені,
Де є пращурів могили?
Де кістки біліють їхні,
Де мечі заіржавіли?

Ой-но, вже нема
Та й могил отих!
Білії кістки звірі розтягли!

Круче чорний, речи мені,
Де Боги мої забуті?
Де згубилась Правда ясна?
Кому кажуть славу люди?

Ой-но, вже нема
Тих Богів старих!
Кривда всілася
На місця святі!

Лети собі, чорна птаха!
Лжу речеш, лукавий бог!
Вік не буде твоя правда,
Огень бо несе Сварог!

Земля наша – це могила,
Де лежать наші діди!
В небесах, серцях та співах –
Там живуть наші боги!

Неню наш – краснеє Сонце,
Наша мати – сирая Земля!
Вгору пнеться колосся,
Сива Правда між людей пророста.

Ой, ти, гавране чорний,
Не затулиш крилами небес!
Правда крила розгорне,
Твій не буде світ білий увесь!

4. Сура

Багряный лик
Пылает, падая за кром.
Алеет овид
Неба рудой раной.

Тресветлый Хорс
Свой горний покидает трон-
В Сварожье коло
Держит путь свой правый.

Ярилы взор
Кроваво рдеет на мечах.
Слабеет луч,
Что суть дорога Прави.

Лишь ярый лик
На рудых стягах и щитах
Стоит пред тьмой
На землях отчей Славы.

Ярило-князь!
Не склоним доле Рода стяг!
Твой ярый жар
В крови сынов вскипает!

Зри – боги смерти
Лежат, висят в святых местах,
И тьма слепая
Души наполняет!
Гой, Чернобоже!
Твой час плодить своих рабов!
Будь зело яр!
Да сгинет духом слабый!

Мечом не взять
Могилы наших праотцов!
Не взять и лжою –
Отчи Боги – с нами!

То не восход
Чертой кровавит поля ширь –
То Явь боронит
Строй щитов червленых!

Недолго нежить
Кровь святую будет пить-
Уж бледен горе
Лик светила мертвых!

Ночь простоять
Немногим Сречею дано,
В тот год, что даден
Черным божьим людям.

Все меньше нас,
Да светом тронут неба свод!
Кто Род не предал –
Сурой вечен будет!

5. Куяба

(инструментал)

6. Карна

Плач, древнє небо,
Над мертвим полем.
Те поле всіяли ми
Кров'ю-рудою, сивим болем

Крізь наші очі
Трави проросли.
За що гинули ми,
Про те плачуть над нами грози.

Не теє небо
Плаче над нами,
А то каримо ми
За своїми синами.

Вони не мертві,
Живі-здорові,
Та немає у них
В жилах нашої крові.

7. Три Шляхи

Ген там за морями глибокими
Явір стоїть.
На його вершечку високому
Сокіл сидить.
Сидить, не літає, чекає
Дві тисячі літ.
Мовчить, виглядає, де є
Його діти малі.
Ген там за горами високими
Камінь лежить.
Від нього на чотири боки
Стежка біжить.
По одній приходять, а далі –
По одній із трьох.
На котрій є Мара, на котрій
Чека на нас Бог?
Важка, терниста
Дорога воїнів.
Вузька, кам'яниста
Стежка святих.
А широка і чиста –
Шлях у безвістя,
Тих, хто відрікся
Мертвих своїх.

8. Весно Красна

Прийди, Весно, прийди, красна!
Коси-грози розпусти!
Здинь до неба коло ясне!
Мале зерня розбуди!

Ой, Весно красна, ой, Весно рясна,
Ми доньки твої, мавки лісові!
Ой, тепла Весно, ласкава сестро,
Ми твої діти, трави та квіти!

Прийди, Весно, прийди, красна,
Голе гілля одягни!
Стели, Весно, поле рясне,
В жилах огень запали!
Ой, Весно рясна, ой, дівко красна,
Віджени Зиму, стару й немилу!
Ой, щедра Весно, ласкава сестро,
Зачуй цю пісню, до нас з'явися!

9. Вербовая Дощечка

Вербовая дощечка, дощечка
Біля мого мостечка, мостечка.
Біля мого мостечка, мостечка,
Там стояла Настечка, Настечка.

Вмивалась не росами, росами,
А дрібними сльозами, сльозами:
"Коли милий приїде, приїде,
Що Настонці привезе, привезе?

Сап'янові чоботи, чоботи
Косівської роботи, роботи.
В Станіславі куплені, куплені,
В Криворівні згублені, згублені!"

Вербовая дощечка, дощечка
Біля мого мостечка, мостечка.
Біля мого мостечка, мостечка,
Там стояла Настечка, Настечка.

10. Богатырская Сила

оригинал: Цветы

То не грозное небо хмурится,
Не сверкают в степи клинки –
Это батюшки Ильи Муромца
Вышли биться ученики!
За победу их ветры молятся,
Ждут их тернии и венцы.
Разгулялися добры молодцы,
Распотешились молодцы!
Это надобно жить красиво!
Это надобно жить раздольно!
Богатырская наша сила,
Сила духа и сила воли!
Богатырское наше правило –
Надо другу в беде помочь,
Отстоять в борьбе дело правое,
Силой силушку превозмочь!

11. Герр Маннелиг

Однажды ранним утром в предрассветный час,
Когда гомон птичий не слышен,
Раздался девы-тролля тихий нежный глас,
Сладко рыцарю так говоривший:

"Герр Маннелиг, герр Маннелиг, супругом будь моим,
Одарю тебя всем, что желаешь!
Что только сердцу любо, получишь в сей же миг,
Лишь ответь мне – да иль нет?"

"Дарую тебе дюжину прекрасных кобылиц,
Что пасутся средь рощи тенистой.
Они седла не знали, не ведали узды,
Горячи и как ветер быстры".

"Твоими станут мельницы от Тилло до Терно,
Жернова их из меди червленой,
Колеса их – не сыщешь чище серебро,
Только сжалься над девой влюбленной!"

"Прими мой дар чудесный – сей острый светлый меч,
Он пятнадцать колец злата стоит.
Дарует он победу в любой из ярых сеч,
Им стяжаешь ты славу героя!"

"Я дам тебе рубаху, коей краше нет,
Что не сшита из ниток иглою.
Не видан тут доселе столь чистый белый цвет –
Шелк тот вязан умелой рукою".

Но рыцарь рек надменно: "Ступай с дарами прочь-
Ты не носишь святое распятье!
Меня не искусить тебе, дьяволова дочь,
Мой ответ тебе – божье проклятье!"

И горько зарыдала дева-горный тролль,
Прочь ушла, безутешно стеная:
"Зачем ты гордый рыцарь, отверг мою любовь
Почему ты так жесток?"