1. Лірник

Ой, де ж тая правда?
Жива чи померла?
Чом злая неправда
Увесь світ зажерла?

2. Лихо

Ой, там над водою
Плаче мати під вербою.
Плаче та й хитає
Головою:
"Ой, дітоньки мої,
Що ж то ви накоїли-
Чужу бабу запросили,
Мене вигнали!"
Чужа баба стіл накрила,
Та й брехнею застелила,
Всіх вином зеленим
Отруїла.
Хто спить, хто співає,
А хто батька побиває,
А вона добро із хати
Витягає.
Ой, не йдіть, не йдіть, дівчата
Та й заміж за чорта-
В його дупа волохата,
Ще й пика чорна!
Ой, нехай мої дитята
Будуть чортенята,
Буде в мене повна хата
Золота багато!
Ой, не бери ти, Іване
Галю за дружину-
З парубками п'є-гуляє,
Натира коліна!
Ой, будуть в моєї Галі
Діточки гарненькі-
Те біленьке, те руденьке
А іще чорненьке!
Ой, там над водою
Плаче мати під вербою.
Плаче та й хитає
Головою:
"Ой, дітоньки мої,
Що ж то ви накоїли-
Рідну матінку забули
Хату пропили!"

3. Брати

Під високими небесами,
За далекими за лісами,
Два брати колись були-жили.
Старший – сірий, молодший – білий.
Старший вчив, як вільному жити,
Бути вірним, та не служити.
Поза спиною – діти та жінки,
Обіч – браття, попереду – вороги!
Бережи його, темний ліс!
Бережи його, вільний степ!
Най земля його крові та й не питиме!
Від ненависті, від біди
Заховайте його сліди!
Брате білий без сірого не житиме!
Як міцніли підлітки білі-
Чолом брату сірому били.
Свою кров у лісі єднали,
Знов родилися, як вмирали.
Так кружляло зоряне небо
Ті віки, що були до тебе.
Чуло пісню вільних твоїх братів,
Чуло славу твоїх дідів.
Ой, біда
До світу прийшла!
Сонце вкрала
Та й сховала.
Менший брат
Чужих шанує,
Старшого
Брата полює.
Під високими небесами,
За далекими за лісами,
Два брати колись були-жили.
Старший – сірий, молодший – білий.
Чи не твій то слід у діброві?
Чи то краплі твоєї крові?
Як замовкне пісня твоїх братів-
Зникне слава твоїх дідів.

4. Мара

Чом ти, калинонько, та й похилилася?
Чом ви, матуся, та й зажурилися?
Чом Сонце в небі та й почорніло?
Чом босий стою, сорочка біла?
Маро, бабуся Марено,
Чорная хустина, уклін тобі ниць!
Ти, сива, повідай, скажи мені, мудра –
Чи славно я бився, чи чесно я жив?
Без меча та надії,
Без пісень та Богів,
Чи за сон, чи за мрію,
Як я бився, як жив?
Чи не зрадив я Роду,
Чи ім'я не зганьбив?
Чи поглянути зможу
У світлі очі Богів?
Маро, все відаєш-знаєш,
Скажи, що сильніше – чи правда, чи страх?
Чи бити поклони, чи битись до скону,
За срібло в руках чи за світло в серцях?
Без меча та надії,
Без пісень та Богів,
Проти чорної сили,
За дітей та батьків!
Чи не марна та битва,
Чи потрібна та честь?
Де той сон, де та мрія,
Розкажи мені, Смерть!
"Давно те було. Билися воїн славний
Та чорний змій, що сто голів мав.
Як той лицар одну голову зруба,
У того змія дві вироста.
Чого ж ти, синку, душу віддав ворогам,
Про них співав, до них промовляв?
За що ж бився, що виростив, збудував?
Що залишив по собі синам?"
Маро, пусти мне, Маро!
До світлого Сонця, своєї землі!
Зведу я палати із чистої Правди
Для нашого Роду та світлих Богів!
Без меча та надії,
Без пісень та Богів,
Бьються воїни білі
Проти нелюдів злих!
А за що вони б'ються,
Та й не знають самі.
Ой радіють, сміються
Чужинецькі боги!

5. Небо

Ой, небо ти небо
Широке-глибоке
Ой сіре та й сиве
Стою проти тебе
У травах зелених
Скажи мені небо
Скажи чом ти синє
Скажи чом ти сіре
Як мертвії очі
Що бачили тебе
Чого ти холодне
Чого непривітне
Що тобі казали
Холодні вуста
Скажи чом ти темне
Скажи чом ти чорне
Чом кров запеклася
У травах зелених
Ой ди то не хмара
Залізная брама
Пусти мене земле
До неї я йду

6. Мати

Спочинь, наша мати,
У зорянім небі.
На променях сонце
Колиса тебе.
Твій подих блакитний
Вже спить-сутеніє.
Най тобі насниться
Зерня золоте.
Впала крапля та й червона,
Додолу впала.
Най тій краплі царство чорне
До неба стало.
Ой чого ж тамтії мури тріщать-хитаються?
Трави ген до сонця пробиваються.
Згадай, наша мати,
Ту річку молочну,
Що нею пливемо
До сьомих небес.
Загояться рани
Та болю не стане.
Невдовзі минеться
Той морок увесь.
Либідь білая
Чотирма крилами
Змахнула,
Пір'ячко однє
У чорню безодню
Вкинула.
Та пірїна
Ой змарніла та й почорніла.
Як пропала-
Зіркою ясною стала.
Пробач, наша мати,
Що кров твою пили,
Тебе катували,
Губили себе.
То чорнеє сонце
Наш розум забрало-
Ген бачиш у небі
Те сяйво сліпе.

7. Йду На Ви!

Ой у полі у долині
Білий кінь гуляє.
Княже славний гніздо зміїне
Топче-розоряє.
Крові діточок маленьких
Гадам не смоктати,
Та дівчат наших молоденьких
Вже не продавати!
Від моря до моря
Гримить попід зорі:
Йду на ви!
Не сховатися від гніву нашого!
Йду на ви!
Наша кров на вашім золоті!
Йду на ви!
Красне Сонце проти Книги Чорної!
Йду на ви!
Помоліться вашій нежиті!
Як під тіло княже біле
Чорна заповзла змія,
Та царевича-змієвича
Князю народила.
Став змій царювати,
Нікому сказати:
Йду на ви!
Не сховатися від гніву нашого!
Йду на ви!
Наша кров на вашім золоті!
Йду на ви!
Красне Сонце проти Книги Чорної!
Йду на ви!
Помоліться вашій нежиті!
Ой на горі на високій
Там вогні ясні горять.
Сини князя поминають,
Шабельки гострять.
Стогне-плаче земля-мати
Від роду зміїного.
Люди добрії не бачать
Світу білого.
Збирай мене, мати!
Дай батькові лати!
Йду на ви!
Не сховатися від гніву нашого!
Йду на ви!
Наша кров на вашім золоті!
Йду на ви!
Красне Сонце проти Книги Чорної!
Йду на ви!
Помоліться вашій нежиті!

8. Заговір

Як виходило сонце
Із-за лісу, з-за гір,
На війноньку збирався
Молодий богатир.
Батько рідного сина
Тай заговорювали,
Аби вістря лихії
Його тіло минали:
"Там на морі Окияні синьому,
Там на острові Буяні дуб стоїть!
Під корінням слово моє сховане,
Ключ на дні, замок у небі. Те навік!"
Тричі три роки бився
Молодий богатир,
Та й живим повернувся
Він у батьківський двір.
Як змужніли онуки
Та й мечі узяли,
Проти шабель та луків
Син читав заговір:
"Там на морі Окияні синьому,
Там на острові Буяні дуб стоїть!
Під корінням слово моє сховане,
Ключ на дні, замок у небі. Те навік!"
Лугом-полем та й кривавим
Ходить Смерть гуляє,
Та загиблі душі ярі
Як теє жито збирає.
Що ж то сяє, що палає,
Шлях їй заступає?
Те слова старі-прадавнії
Що їх Недоля оминає.
"Зав'яжу п'ять вузлів я
На сімох на вітрах,
Змія глави зашиті
В мачухиних вузлах!
Заплетіть путь-дорогу
Вістрю-лезу в руках!
Не знайти тобі, зброя
До тіла білого шлях!"
Як виходило сонце
Із-за лісу, з-за гір,
На війноньку збирався
Бойовий командир.
Не молив, не хрестився,
Та зашив у шинель
Заговір прадідівський
Проти куль та шабель:
"Там на морі Окияні синьому,
Там на острові Буяні дуб стоїть!
Під корінням слово моє сховане,
Ключ на дні, замок у небі. Те навік!"

9. Весна

Лісом-полем та й широким,
Поміж трав зелених,
Поміж яворів високих.
Там весна іде.
Над тим полем над широким
Круки ген кружляють-
Там одне одного люди
Добрі вбивають.
Круки ген кружляють,
Люди добрі помирають,
Круки радо крячуть,
Матері десь плачуть.
Малії крученята
Ой сьогодні будуть ситі,
А високії трави
Та й политі.
Ой іде та весна-красна,
Як ясне сонечко нам усміхається.
Де вона іде-ступа-
Квіти-трави там розпускаються.
Вітром світ цілує,
Та й слова забуті шепоче,
Той її не чує,
В кого круки виїли очі.
Чуєш
Як співа в небі жайворон?
Де смерть?
Є лише весна...
Ой широким полем
Йде весна-красна, добра сестро,
Співа-промовляє:
"Ніщо не вмирає!"
Малії крученята
Ой сьогодні будуть ситі,
А високії трави
Та й политі.

10. Час

(инструментал)