1. Ні Клятв, Ні Сліз, Ні Колін!

Шикує смерть свій шлях труп за трупом
Розірвані долі і ганьба
І палені серця на межі праху
І тліють крові бризки на вустах

Ридають коні, хрип пораненого
Скривавлені шаблі знімають втому
І вітри віють запорошеною свіжістю
Крізь крик і стогін розтоптаної віри

Могил немає, могили в наших душах
Посмішка смерті і нечутно болі
Розкрити гнійник. У болю сили гаснуть
І ніч схиляється до наших лиць

Воля рве душу і долю
Наша зброя наповнюється кров'ю
І наш рід не перетвориться на тлін
Ні сліз, ні клятв, ні колін!

І вітри віють запорошеною свіжістю
Крізь крик та стогін розтоптаної віри

2. Долина Мертвих Птахів

Віщий сон як тінь долі
Пророк над землею
Крила розпрямив
Не знати мені навіщо морок дороги стелить
Храм сили над морськими печерами
Напівправда, напівсвобода, напівжиття
Тікає воля, дух і сила
І душить душу зраджена любов
Мертві птахи злітаються в долину
В осліпленій сльозами сліпоті
Кров заливає золотий світанок
Оксамитовий захід застигає в тіні
Ворожий кінь шукає шлях
Прощальний час надій людських
Під чорним небом загубився птах
За місячним сяйвом сховав він душу
Надривних стогонів безв'язке небуття
Оксамитовий захід застигає в тіні
Напівправда, напівсвобода, напівжиття
Тікає воля, дух і сила
І душить душу зраджена любов
Мертві птахи злітаються в долину
В осліпленій сльозами сліпоті
Кров заливає золотий світанок
Оксамитовий захід застигає в тіні

3. Шляхом Кривавих Доріг

Крізь попелу пелену
Шляхом кривавих доріг
Заледенілий подих кришталевої темряви
Студить кров у наших серцях
Крижаним вітром сковує наші тіла... Навік
Смерті устами мовить півночі зоря
Крізь чорні пальці заледенілих долонь
Кривавих сліз багряний кришталь
Падає на землю морозною росою
З очей потьмянілих, з безодні дзеркал
З пустелі божевільних примар
Привидом сірим смертельна печаль
Обіймає пам'ять чорним забуттям
З очей потьмянілих, з безодні дзеркал
З пустелі божевільних примар
Привидом сірим смертельна печаль

4. І Ніч Схиляється До Наших Лиць

(инструментал)

5. 1664

Безнебна ніч прийшла
І хмари пітьмою криють
Над лісом димом все
Укрито пеленою
І лине крик в долину
Крізь темні стовбури дерев
Крізь густий, задушливий туман
І твань злиплого листя
І шкіра з горля кров'ю обгоріла і волоссям рану не прикрити
Порубані кістки вже без сили
І м'язи на межі
Свище вітер черепу у вуха
Збирається чорне вороння
Хмара ріжеться на землю
Окрапляя кров'ю Богуна

6. Востаннє

На дубі ворон помирає
Крізь туман він дивиться на землю
Довге життя своє життя своє згадає
Багато славних днів та великих подій
Глянув вниз
Чи плакав він колись?
Чи страждав він, як народ великий?
Чи мріяв про землю нову
Там де неможна плакати і мовчати
Ворон помирає, дивиться на землю
Згадує життя, мріє про землю нову
Накриває ворона туман
Спогади швидко пролітають
Востаннє він землю споглядає
Налітавсь, набачивсь
Не наживсь!

7. Струнке Павутиння Самотності

Між курганами в чорнім полі
Багряний брудний пісок
Струнке павутиння самотності
Чорного дерева стогони
Крила темряви зорі
Хижі тіні кидають
Окови полону рвуться
Виносять на повітря свободи
Холодний місяць над землею
Хрипить над нею стомлено спиною
Світ гине від вогню та спеки
Та забирає мрії за собою
Через вогонь мчить вершник
Крізь крила темряви зорі
Холодить вогонь залізо думки
Між курганами в чорнім полі
Між курганами в чорнім полі
Багряний брудний пісок
Струнке павутиння самотності
Чорного дерева стогони
Через вогонь мчить вершник
Крізь крила темряви зорі
Холодить вогонь залізо думки
Між курганами в чорнім полі
Холодний місяць над землею
Хрипить над нею стомлено спиною
Світ гине від вогню та спеки
Та забирає мрії за собою
Через вогонь мчить вершник
Крізь крила темряви зорі
Холодить вогонь залізо думки
Між курганами в чорнім полі

8. Мій Козацький Шлях

В моїй душі неспокій
Щоночі заснути не можу
Передчуттями темними тривожить
Пришпорює стрімкість коня.

Серце переборює думки,
Дні мої зливаються в роки,
Весни порив крізь поверхню води,
Мої руки тягнуться до сили небесної

Мій Козацький шлях – Де ліси переходять в степ
Мій Козацький шлях – Де гори могутні стоять
Мій Козацький шлях – Вітер розвіває у полі колосся
Мій Козацький шлях – Що проросло над козацькими кістками

Не обніму я поля і води,
Не надивлюсь на рідну землю
Я обніму передчуття біди
І обніму у серці своїм рану

Мій Козацький шлях – Де ліси переходять у степ
Мій Козацький шлях – Де гори могутні стоять
Мій Козацький шлях – Вітер розвіває у полі колосся
Мій Козацький шлях – Що проросло над козацькими кістками
Мій Козацький шлях – Серце переборює думки
Мій Козацький шлях – Дні мої зливаються в роки.