1. Starvation

Над полем сохлим
Мертві вітряки,
Немов хрести над віршем
Відзабутим...
Руки не сила підвести...
Ще гірша, о, ще гірша
Доля буде.
І поле й голод.
Це все-ти.
Шляхи-твої пошорхлі руки.
Над тим, що пишеш,
Ці хрести
І в борознах твоїх не зійшли звуки.
Сій же в строфи люте насіння,
Сій же,
Поки ріже твій син твого сина,
Сій же,
Пазурями землю копай,
Лушпайя
Сій бараболі –
Ще карам не край,
Ще боротись довго за волю.

2. Blissforsaken

Місяцю ясний, нащо ти сяєшь,
Нащо ти блиском землю зливаєш,
Землю закляту?

Хрупкий сніжечок поле вкриває,
Іскрами гостро холод блискає,
З місяцем грає.

Все призатихло в матовім сумі,
Світ розіслався в тихій задумі,
Ліг на спочінок.

Тільки людина вічно бунтує,
Вічно шукає, більше ж лютує,
Щастям забута.

От і допіру в тім супокої
Люд не спочине й хвилі одної –
Б'ється, заклятий.

Там десь регочуть страшні гармати,
Там десь людина мусить вмирати
Лютою смертю.

Тут же в задумі мир розіслався,
З місяцем білим світлом зіллявся
Та й спочиває.

3. Crystals Of The Fall

За білим маревом жагучий скрип возів –
Іржаві відгуки тернового терпіння...
А тут на травах, на гнучкій лозі,
Розлила осінь вина білоплідні.

Цей день зажурений веде мене, як друга,
В сивину тиху, в брязкіт збройних літ,
Коли серця у грудях бились туго
У такт дзвінкий бойовищ і копит.

І згадуєм діла такі наївні й прості,
І захват бойовий в небойових піснях,
Як лляли кров ми на осінні брості
Запушеного приморозком дня.

І день білявий мій – юнак сереброкудрий
Нагадує мені, що вже давно-давно
Розквітла брость, якій ми так немудро
Точили мудре молоде вино...

...У інеї ліси, немов у мареві,
Ті самі дерева, що знав я їх колись,
За тих часів, коли громовим ревом
Дні буреломні землю потрясли...

О, дні прозорі! Кришталі осінні!
Були ви сміливі, прекрасні і страшні,
Як рвались ваші поводи ремінні,
Як червінкова кров горіла на стерні...

...За білим маревом стихає скрип возів,
Колись вантажених понівеченим тілом...
І мовчки я схиляюсь до лози,
До червінкових віт, покритих білим...

4. The Sea Of My Soul

В темную ніч я до моря душі
прислухаюсь.
Море мовчить, мороком вкрите,
урвища сплять у тиші.
Я вдивляюсь.
Серце серпанком зловісним облите,
Бачу примари.
В тиші морській бліді їх хвилі пливуть,
котяться німо бурунами.
Привид чи хмари?
Старшно в мовчанні. Духів женуть
над нами.

Море мовчить, млою облите,
урвища сплять у тиші.
В темную ніч, всю примарами вкриту,
я вдивляюсь.
Вслухаюсь
у море моєї душі.

5. ...And Life Shall Harvest One's Past

Бо не дозволять мрійникам робити
Якихсь купюр історія і дні –
Випереджає ранкові огні
Світанок тихий, тінями повитий.
Але закон – це не причина скніти,
І не джерело розпачу, о, ні!
Спокійно мудрий стане у багні,
Бо прийде час, коли себе омити.
Це тільки учні, хворі і піїти
Завжди в сучасному такі смутні,
Бо треба нервів дужих, щоб зуміти
Відчути шовк в цупкому полотні,

Щоб в смузі днів сіренькій і нудній
Часів нових початок розпізнати –
Коли в розлогах світових ланів
Почне життя своє минуле жати!
І, над колискою схилившись, мати
Про час минулий творчості й руїн
Візьме не раз таких пісень співати,
Що, літ дійшовши, зрозуміє син
І дні мої і біль моїх хвилин –
Усе, що ним колись земля боліла –
І всю тебе, моя Вкраїно мила,
Найнепомітніша з усіх країн –
Мільйони сіл серед німих долин...
Десяток міст... Земля на хліб збідніла...
Десь на горбку позаколишній млин
І над Дніпром занедбана могила!

6. Up The Ladder To A Lance

В темно-синю ніч
Ми по драбині на спис.
Наша струмоч'я річ,
З нами на зоряний віз.

Вітер в оглоблі хмар,
Місяця ріг – дуга,
Грім один удар –
О, буревіе, шугай!

Хутко небесний килим
Блюзою буде весь
Буйно-залізний грім
Грюком отдасть честь.

Хочемо ще капелюх –
Онде Волосожар,
З різнокольорих дуг
Зробимо пояса шар.

Ми роздеремо ніч,
Задзеленчить зоря,
Наша біжуча річ
Лине туди, за моря.

7. The Mist (Let This Fog Devour A Snow)

Щоб оцей туман та сніги поїв.
Цей важкий туман, нерозгаданий.
Впав на груди піль, на печаль гаїв,
Впав на тихий сад, на обкрадений.

Срібні блиски рос, передзвони кос
В далині глухій увижаються,
Ластів'ячий крик і дівочий сміх.
І степи в шовках – у ногавицях!..

Гей, нема, нема. Тут страшна зима. –
Мла, відчай і сон над оселями.
Понад садом – крук, понад степом – свист
І собачий брех понад селами.

Ні шовкових рос. Ні пісень нема.
Лиш одні сніги та липкий туман.
Впав на груди піль, на печаль гаїв...
Щоб оцей туман та сніги поїв.

8. Beneath The Keen Edge Of Time

Ну, що ж: – прощай!
Сороками стрибають роки!
Цвіте в саду ще молочай
І хитро мружить око.

Я знаю: цівкою печаль
Тобі проллється в серце,
Але не можу я мовчать,
Бо ясно вже тепер це.

Як в давній час, так і тепер
Народи йдуть повками.
І хто живий там? Хто там вмер?
– Рясніє степ круками.

Як і колись, так і тепер
Спадає лист з берези
І стигне сік у жилах верб
Під гострим часу лезом.

Але не в силі перетнуть
І час життя закону: –
Народи класами ідуть,
Любов доходе клону.

Так от: – прощай!
Сороками стрибають роки,
Цвіте в саду ще молочай,
Я... вогко мружу око.